Розсохуватська сільська рада

Село  Розсохуватка розташоване за  58 км. від  міста Кіровограда,  22 км. від райцентру,  10 км від залізничної станції Капустино.

     Село Розсохуватка виникло із заснуванням кріпацького села пана Шмида. Першими поселенцями були кріпаки, які обробляли панські поля. Від  прізвища  пана село дістало  назву  Шмидова.

Ще у XVIII столітті селянин Мусієнко Іван, будучи старостою села, одержав ордер на заселення людей на території сучасної Леніно-Ульянівки. Зустрівшись у шинку з старостою села Леніно-Ульянівки – Колоколом і за могорич (півкварти) горілки поміняв ордер і замість рівної місцевості поселив людей на горбах.

      Селянськідвори розташовувались обабічбалки.

       Із села Шмидова люди після реформи 1861 року переселялись через балки, яри, утворивши село Розсохуватка.

   В 1922 році біля села Розсохуватка на схід, вздовж балки , засновуються три хутори: Борисівна, Антонівка, Назарівка. Це нові хутори, яких не було раніше.

  Традиційними  видами господарської  діяльності населення були  землеробство, скотарство, ремесло, ткацтво.

    З другої половини XIX ст. ткацтво почало занепадати, не витримуючи в багатьох випадках конкуренції з промисловими виробами. Але в селі довгий час продовжували займатися ткацтвом. Серед майстринь були відомі Коваленко Ганна, Кошова Зінаїда, Журило Ольга, Шостак Домна…

 

 З особливою ретельністю орнаментувалися рушники, або інакше їх називали утирачі. Вони призначалися для рук, обличчя та тіла, були з полотна грубішого, навіть не відбілені.

Вишиванками прикрашали й інші декоративні тканини, а особливо одяг. Сорочки, запаски, безрукавки та інші зразки традиційного українського костюма гаптували на тих місцях, які найкраще впадали в око, ними також підкреслювався крій одягу.

 Дуже розповсюджене було вишивання наволочок, салфеток, скатертин. Славну традицію української вишиванки продовжують і наші сучасниці: Бойко Ганна, Дейкун  Любов, Шостак Галина,   Журило Валентина,  Кучеренко Марія та багато інших.

За вміння красиво вишивати,учениці Розсохуватської школи Ковальова Т. та Петрова А. отримали обласний приз – книгу по вишиванні.

  На території  нашого села є майстрині , які займаються ручною вибійкою килимів та  макраме.

  Одними з найбільш стародавніх є ремесла й промисли, пов’язані з обробкою дерева та будівництвом дерев’яних споруд. Здавна виготовляли з дерева кухонний посуд, хатнє начиння, транспортні засоби, знаряддя праці та багато іншого.

  Простішим і найдавнішим способом обробки дерева , що в кінці XIX – на початку  XX ст. збереглися у вигляді пережитків, були випалювання та видовбування (вирізування). У такий спосіб виготовляли жлукти (для зоління білизни), ступи, ночви, ложки… При виготовленні ложок, ополоників, ковчанок  використовували дерево берези, липи. Розрізняли прості, нефарбовані ложки (мужицькі) і фарбовані за допомогою спеціальної техніки у темно-червоний та золотавий кольори.

Серед деревообробних промислів значне місце займало столярство. Порівняно з теслярами столяри виконували  більш тонку роботу. Значно широкою була й номенклатура  їхніх виробів. Столяри приєднувалися до  теслярів на завершальному етапі будівництва житла, встановлюючи двері, віконні рами, наличники, а також хатнє начиння – столи, лави, ослони, дерев’яні ліжка..

За допомогою художньої різьби , випилювання, фарбування  вироби з дерева прикрашалися.

  У  наш  час у зв’язку з поширенням на селі промислових виробів асортимент виробів із дерева , як і кількість майстрів, значно зменшилися. Але в селі виділяються своєю майстерністю  Мирончук Валерій, Фролов Іван.

   Чималу кількість виробів, особливо напівсферичні кошики, що використовувалися при збиранні картоплі та інших овочів і плодів , виплітали з лози. Цілу низку виробів побутового призначення плели з соломи. Умільці села – Кошовий Кузьма, Кошель Володимир.

    Довгий час в  селі  з пошаною ставилися до ковалів.  Ковалі виготовляли різноманітні речі: сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, замки, підкови… З розвитком цивілізації  ковальство відійшло.

    До  революції  в селі було 170 дворів. Багато подій пов’язано з Жовтневою революцією 1917 року. У боротьбі проти царської влади активно виступали кріпаки села Шмидови – була спалена економія, пограбовано панський маєток. Активну участь у цьому брали Шевченко Роман, Матко Іван, Кравченко Микола та ряд інших.

З переходом денікінців через село Злинку в Розсохуватці відбулося ряд убивств. Село не раз грабували махновці, банди Зеленого, Марусі . Вони відбирали транспортні засоби, худобу. Передові люди села приймали активну участь в подіях 1917 року, боролись за радянську владу. До них слід віднести таких людей : Гончара Пилипа, Котляра Григорія.

Ще в 1912 році в селі було побудовано початкову земську школу, в якій за даними Кіровоградського обласного архіву , навчалися 24 хлопчики. Вчителями були піп Герасим Заводовський та його син  Михайло Заводовський. Заняття проводились з 17 жовтня по 30 травня щорічно.

Після 1917 року все доросле населення було охоплене навчанням, а діти  віком від 8 до 17 років, навчались у сільській школі.

Неграмотність була майже повністю   ліквідована.

Радянська влада в селі була встановлена в середині 1918 року. Організатори радянської влади були комуністи Котляр Григорій, Гончар Пилип.

В 1922 році, 17 жовтня було утворено Розсохуватсько – Петропавловську сільську раду, Злинської волості , Єлисаветградського уїзду. Перший голова сільської ради був Нєгін Петро Андрійович.

16 березня 1927 року в селі було створено друге машинно-тракторне товариство “Червоний борець” , яке складалося з 20 господарств бідноти, що перейшло на новий статут. Господарство мало молотарку, сортировку, жатки.

В 1929 році було створено три ТСОЗи . а вже в 1930 році було завершено колективізацію і утворено три колгоспи: “Вільна праця”, “Об’єднана праця”, “Нове життя”.

  Пізніше ці колгоспи були перейменовані  в колгоспи ім. Куйбишева, ім. Горького, ім. Леніна. Вже пізніше – в 1950 році відбулося укрупнення цих колгоспів і новостворений колгосп отримав назву ім. Ульянова .

    Тяжке лихо довелося пережити жителям села  в 1932-1933 рр. Голод підкошував багатьох людей. З розповідей  старожилів кількість людей у селі після голоду скоротилася. Доводилось збирати на полі мерзлу картоплю, їсти баланду… Тільки щоб вижити...

   Після 1933 р. село відроджувалось. В цей час багато людей переїжджало з інших областей в село. Добросовісно працювали.

За доблесну працю в 1939-40 роках колгоспники Лисенко Іван Митрофанович, Матко Іван Миколайович, Литвин Степан Ілліч були учасниками сільськогосподарської виставки в м . Москві.

      Мирну  працю людей  перервала війна.

Село перебувало в окупації з 30 липня 1941 року по 13 березня 1944 року. Під час окупації було розорене приміщення ферм, майже повністю знищене поголів’я ВРХ, знищено весь сільськогосподарський інвентар.

  На роботи  до Німеччини було відправлено юнаків і дівчат , серед  них  Бойко Василь, Матко Олексій, Ільченко Микола,  Ільченко Олександра, Акатова Анастасія, Дяченко Іван…

 Довелось пережити тяжкі випробування німецьких концтаборів нашим односельцям  Рибалко Назарію, Коваленко Ганні та Івану…

   172  жителі с. Розсохуватка  були мобілізовані у діючу армію.

    81 не довелося дожити до радісної звістки - Перемога. Їх могили розкидані не тільки на території СРСР, а й Румунії, Польщі, Німеччині… Серед них є такі, що пропали безвісти.

   13 березня 1944 року село було визволене бійцями  214 стрілецької дивізії. При визволенні села Розсохуватка загинуло 37 осіб

За участь у ВВВ 90 чоловік нагороджено орденами і медалями СРСР

Жителі села пам’ятають і про тих, хто проходив службу в Афганістані. Це такі як Коваленко Володимир, Недільченко Сергій, Фролов Олександр, Матко Василь.   Чабан Віктор Борисович, дитячі роки якого пройшли в с. Розсохуватка,  загинув на цій війні.

  У повоєнні роки йшла відбудова села та його господарства . Для жителів  підведено воду, село електрифіковане і радіофіковане, проведено телефонний зв’язок. Побудовано було дитячий садок, будинок культури, відкрито медпункт, поштове відділення. Вулиці в селі  покрито асфальтом, бруківкою.

   На території села шість ставків, ліс, де можуть відпочити  не тільки жителі села , а й гості .

Не тільки добре працюють наші трударі, а й вміють відпочивати. До їх послуг бібліотека, яка налічує більше 9000 книг, будинок культури на 250 місць, де проводяться свята, дозвілля для молоді, та різні урочистості. Для навчання молоді є школа , в якій зараз навчається 40 учнів та працюють 10 вчителів.